СПРАВА «ДЬЯЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

СПРАВА  «ДЬЯЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

CASE OF DYACHENKO v. UKRAINE

(Заява № 42813/05)

Стислий виклад остаточного рішення від 18 квітня 2013 року

24 травня 2002 року заявника було затримано працівниками міліції за підозрою у вчиненні злочину.

27 травня 2002 року за поданням прокурора Жовтневого району                       м. Харкова Жовтневий районний суд м. Харкова (далі – Жовтневий суд)  обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 2 червня 2002 року. Обґрунтовуючи своє рішення, Жовтневий суд повторив підстави, що містились у поданні прокурора, а саме: заявник вже був судимий та знову вчинив злочин, а також, що він може переховуватись від слідства.

Надалі Жовтневий суд неодноразово продовжував строк тримання заявника під вартою, не зазначаючи підстав для подальшого тримання або повторюючи підстави, зазначені в попередніх рішеннях.

Загальний строк тримання заявника під вартою становив близько 3 роки та 2 місяці.

10 березня 2005 року Жовтневий суд ухвалив вирок у справі та призначив заявникові покарання у вигляді позбавлення волі.

24 жовтня 2006 року апеляційний суд Харківської області скасував вирок та направив справу на новий розгляд до Жовтневого суду.

26 лютого 2007 року Жовтневий суд вдруге розглянув справу та ухвалив новий вирок у справі, яким заявнику було призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) за п. 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) на надмірний строк тримання його під вартою. Заявник подавав також інші скарги за Конвенцією.

Європейський суд встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції з огляду на відсутність у рішеннях судів належних підстав для тримання заявника під вартою. Окрім того, національними органами жодного разу не було розглянуто альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи. 

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

«1. Оголошує скаргу щодо строку тримання під вартою  прийнятною, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2.    Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції».