СПРАВА «КОНОНОВА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

У справі «Кононова та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic), Голова,

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Хелена Єдерблом (Helena Jaderblom), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 травня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за 90 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянами України, громадянином Російської Федерації (заява № 56464/07) та підприємствами, які розташовані в Україні. Їхні дані наведені у доданих таблицях (далі — заявники).

2. Заявники за заявами №№ 35771/07, 28061/08, 28071/08, 46953/08, 25260/09, 26397/09, 20032/10, 22620/10, 25288/10 померли, коли провадження в Суді ще тривало. Їхні найближчі родичі виявили бажання підтримати заяви.

3. Пан Андрій Сальніков (заява № 28061/08) та пані Діана Сальнікова (заява № 28071/08) є братом та сестрою. Вони обоє є спадкоємцями померлого батька та оскаржують тривале невиконання одного й того самого рішення, прийнятого на користь їхнього батька.

4. Уряд України представляв його Уповноважений — пан Назар Кульчицький.

5. Заяви, наведені у Додатках 1 та 2, були направлені Уряду у різні дати у 2003–2011 рр.

6. Уряд Російської Федерації було поінформовано про його право взяти участь у справі стосовно заявника за заявою № 56464/07 (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду), проте він відмовився скористатися своїм правом.

  ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди та комісії з трудових спорів ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися виконання рішень у встановлений строк.

8. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданим питанням невиконання рішень.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

9. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

ІІ. ЩОДО ДРУГОГО ЗАЯВНИКА У ЗАЯВІ № 47387/06

 10. Друга заявниця за заявою № 47387/06 пані Любов Русанова скаржиться на затримку виплати заробітної плати її колишнім роботодавцем (державним органом) та на результат розгляду її справи в національних судах. Однак заявниці так і не вдалось довести, що їй заборгували будь-яку суму заробітної плати та що вона оскаржувала те рішення, що було в матеріалах Суду. Суд вважає, що ця частина заяви № 47387/06 має бути відхилена як неприйнятна відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

ІІІ. СТАТУС ЗАЯВНИКІВ У ЗАЯВАХ № 35771/07, 28061/08, 28071/08, 46953/08, 25260/09, 26397/09, 20032/10, 22620/10, 25288/10

 11. Суд вважає, що у заявах, наведених у пункті 2 (див. вище), найближчі родичі померлих заявників мають право продовжити провадження замість заявників (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі «Миронов проти України» (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, пункт 12).

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТЕЙ 6 і 13 КОНВЕНЦІЇ
ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

12. Заявники скаржились на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

13. Суд зазначає, що вищезгадані скарги заявників (див. вище пункт 12) не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними.

14. Суд вбачає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несе держава.

15. Беручи до уваги усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пп. 56–58 та 66–70), Суд вважає, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою яких вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

V. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

 16. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

17. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

VІ. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

 18. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

 19. Беручи до уваги попереднє рішення по суті (див. рішення від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України» (Kharuk and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 25), Суд вважає доцільним та справедливим присудити 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику у заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років (заяви, зазначені у Додатку 1, за винятком заяв № 28061/08 та 28071/08) та 1500 (одну тисячу п’ятсот) євро кожному заявнику в інших заявах (заяви, зазначені у Додатку 2, та заяви № 28061/08 і 28071/08). Вказані суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

20. Суд зазначає, що заявникам за заявами № 28061/08 та 28071/08 мають сплатити 1500 (одну тисячу п’ятсот) євро кожному як спадкоємцям майна їхнього померлого батька у рівних частинах та оскільки вони обоє оскаржують невиконання одного й того самого рішення, прийнятого на користь покійного батька (див. вище пункт 3).

21. Суд вважає, що держава-відповідач повинна виконати рішення, які залишаються невиконаними.

22. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

23. Наприкінці Суд нагадує, що у справі «Харук та інші проти України» він повторив, що він є міжнародним судовим органом, створеним за згодою держав, що підписали Конвенцію, і його основним завданням є забезпечення поваги до прав людини, а не постійна і повна компенсація збитків заявникам, та що у справах за участю багатьох потерпілих, які перебувають в аналогічних обставинах, може знадобитись єдиний підхід (див. рішення у справі «Харук та інші проти України» (Kharuk and Others v. Ukraine), пп. 23, 24).

24. Суд вважає, що у цих справах подальша стандартизація виплат вимагається, та має намір у майбутніх рішеннях, що стосуються типових скарг щодо невиконання рішень проти України, присуджувати єдину одноразову виплату кожному заявнику, незважаючи на строк невиконання рішень.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

 1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяву № 47387/06 неприйнятною в частині скарги другої заявниці — пані Любові Русанової.

3. Оголошує прийнятними скарги заявників за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту, а решту скарг у заявах — неприйнятними.

4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

5. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

6. Постановляє, що:

держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1 (за винятком заяв № 28061/08 та 28071/08), та 1500 (одну тисячу п’ятсот) євро

(і) кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 2, та 

(іі) заявникам за заявами № 28061/08 та 28071/08

в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

 Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 6 червня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Стівен Філліпс                                               Боштьян М. Зупанчіч

(Stephen Phillips)                                                (Bostjan M. Zupancic)

Заступник Секретаря                                                         Голова